Pianoбой - «Не припиняй мріяти»

В кінці 2013 року «Музика для Мас» і MOON Records опублікували другий альбом групи Pianoбой - «Не припиняй мріяти». До видання на вінілі увійшли 11 нових треків, серед яких вже добре відомі слухачам сингли «Світу» та «Одна». Творці новинки-шедевра пояснюють, що лейтмотив пластинки закладено в назві, це тонка ниточка надії і віри в мрії, пронизує і об'єднує всі композиції альбому.

Дмитро Шуров розповідає про те, що на відміну від попереднього альбому-експерименту «Прості речі», у записі якого взяли участь половина всіх музикантів СНД, новий альбом «Не припиняй мріяти» був записаний зусиллями всього чотирьох осіб і одного маленького хлопчика. Уміння не наступати на горло власній пісні - непроста наука для будь-якого популярного артиста. Чути свій голос, не піддаючись на вібрації і очікування, яким живе світ по іншу сторону рампи. Якщо судити по другому альбому Дмитра Шурова, він явно експерт в цій науці.

«Не припиняй мріяти» - вчинок, близький до подвигу. Показавши дебютним альбомом «Прості речі», що йому комфортно бути в попсовому контексті і якісно розслабляти публіку, тепер Шуров закладає лихий віраж. За всіма канонами побудови кар'єри популярного артиста в Україні, це поворот не туди. Виходячи на рівень залів в одну-дві тисячі осіб, у нас прийнято не підвищувати планку, а занижувати, оскільки кишка тонка. Скажемо чесно - Pianoбой вибрав інший маршрут. І анітрохи не прогадав з новим напрямком.

У гонитві за словами легко забути про музику, але це не про Шуров. «Не припиняй мріяти» - це глибокий і насичений мінімалізм з ін'єкціями інструментальної розкоші тільки в потрібних місцях. Перші сім пісень - класична хіп-хоп-пластинка, де весь звук, по суті, витканий по формулі «бас + біт + піаніно». У кого-то другого могло б виглядати скудноват, але вирішальний фактор - хто сидить за піаніно і натискає на клавіші. Немає сенсу розкладати по полицях усі, що тут демонструє Шуров - в цьому плані якраз все очікувано прекрасно.

Як і раніше, особливо захоплююче і органічно він звучить в нижньому регістрі. Тільки через жанрових деформацій по ходу слухання тепер здається нема про Джеймі Каллум, а про музицирующих Емінема. З помічниками йому теж пощастило. Пісню «Іхтіандр» щемливої ​​роблять труба і флюгельгорн (Антон Бурик). Щедрий на емоції «Вихідний» накачаний божевільним драйвом ще й тому, що там є живі барабани (Андрій Надольський). «Зомбі» стають дуже особистої піснею завдяки скетчу - фрагменту фільму «День Незалежності» Антоніни Ноябрьової ( «Діма, хлопець з головою на плечах»). Нарешті, «Батьківщина» пролазить безпардонно в душу багато в чому через те, що другим вокалом там йде дитячий голос - сина Льови.

Навіть якщо Шуров НЕ дорівнює своєму ліричному героєві, а носить в собі тільки половину важких думок, озвучених в піснях, йому не позаздриш. Тому що заклик не припиняти мріяти, при всій очевидній життєлюбність, все-таки виглядає тут як судорожне хапання за останню соломинку, яка, ще питання, витягне чи. Небо, що нависає темно-сірим чоботом, і неприкаяні недобудовані будинки на обкладинці альбому більше резонують з цими піснями, ніж бадьорий вертолетік на ДУ, який Шуров запускає в промо-ролику пластинки. Але в тому і фокус, що «в загальному, всі померли» теж не годиться як слоган до багатогранного альбому «Не припиняй мріяти». Так, в останній пісні «Потяг» склад котиться по просторах Мордора до прірви, але не слова тут важливі. Клавіші під руками Шурова розсипаються джазовими знаками питання, залишаючи фінал відкритим. "Що далі?" - ми самі вправі шукати відповідь. Є підозра, що далі не пропасти, а не зрозуміло звідки взялася міст через неї.