Аналог vs Цифра: міфи і реальність. Частина 2-тя

Міф другий: смуга частот CD ширше "аналога".

Відійдемо від суб'єктивізму і розглянемо питання з формальної точки зору: різниця в звучанні пов'язана з тим, що цифровий аудіосигнал по суті своїй є дискретною функцією, причому жорстко покладеної в лещата математики (теорема Котельникова), тобто для певної частоти дискретизації існує формула: Fвер. = 1/2 Fдіскр, де Fвер. є верхньою теоретично записуваної частотою. По русски кажучи, цифровий стандарт укладає нас при 16 бітах (реально 13-15 біт, а в CD-ROM'ах - 10-12біт) і частоті дискретизації 44.1кГц (найбільш поширений побутової формат) в смугу до 20 кГц (що в принципі замало для повної звукової картини - підтверджено численними психоакустичними експериментами) і чим вище частота звукового сигналу, тим менше відліків припадає на неї, кажучи іншими словами, точність відновлення звукового сигналу з ростом частоти падає-звідси яскраво виражене жорстке і обтяжлива звучання цифрових "верхів". Щоб поліпшити точність, застосовується додаткова передискретизація сигналу, яка вносить свої специфічні спотворення, неприємно впливають на слух.

А що ж аналог? Аналоговий сигнал являє собою безперервний сигнал в часі - саме так він і записується, і відтворюється. Звичайно, аналоговим апаратів властиві свої спотворення сигналу (ідеалу немає і не буде), але ці спотворення зовсім іншого ґатунку і не так болісно сприймаються вухом. Хороший бобіннік записує і відтворює частоту до 25-28кГц, а хороші "вінілові" головки мають смугу аж до 50кГц - стільки, звичайно, не треба, але все таки - факт залишається фактом.